Історія справи

Постанова ВГСУ від 23.12.2014 року у справі №910/9291/14
Постанова ВГСУ від 20.10.2015 року у справі №910/9291/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2015 року Справа № 910/9291/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Л.І. Рогач - головуючого, І.В. Алєєвої, Г.М. Мачульськогорозглянувши матеріали касаційної скаргиЗаступника прокурора міста Києвана постановуКиївського апеляційного господарського суду від 09.06.2015у справі№ 910/9291/14 Господарського суду міста Києваза позовомПрокурора Голосіївського району міста Києвадо Київської міської радитреті особи, які не заявляють позовних вимог на предмет спору, на стороні відповідача- Колектив забудовників "Південний" Харківського району міста Києва; - Державне управління справами; - Публічне акціонерне товариство "Брокбізнесбанк"; - Державне підприємство "Санаторій "Конча-Заспа"провизнання незаконним та скасування рішенняза участю представників:

позивачаРоманов Р.О. - прокурор відділу ГПУ, посвідчення №014714;відповідачане з'явились (про час і місце судового засідання повідомлені належно); третіх осіб - Вербіна Т.В. - представник, дов. від 29.09.2015;

Ярош С.В. - представник, дов. від 13.06.2014;

- не з'явились (про час і місце судового засідання повідомлені

належно);

- Кошарський О.В. - представник, дов. від 07.09.2015;

- не з'явились (про час і місце судового засідання повідомлені

належно);

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Голосіївського району міста Києва звернувся до господарського суду з позовом про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 26.06.2003 № 550/710 "Про передачу колективу забудовників "Південний" Харківського району міста Києва земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування малоповерхової забудови адміністративно-побутового призначення на 21-му км Столичного шосе (урочище Конча-Заспа) у Голосіївському районі міста Києва", посилаючись на приписи статей 121, 144 Конституції України, статті 36-1 Закону України "Про прокуратуру", статтю 16 Цивільного кодексу України, статей 149, 152 Земельного кодексу України, статтю 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". В обґрунтування позовних вимог прокурор послався на передачу земельної ділянки в користування без вилучення її від попереднього землекористувача та без його згоди, погодження всупереч існуючих законодавчих заборон розміщення об'єкта житлово-громадської забудови на ландшафтно-рекреаційних територіях (в зоні охоронюваного ландшафту) та на територіях Держлісфонду без погодження з органом виконавчої влади з питань лісового господарства, порушення порядку зміни цільового призначення земель рекреаційного призначення, відсутність у проекті землеустрою належних висновків Головного управління містобудування та архітектури КМДА та Державного управління екології та природних ресурсів в м. Києві про погодження проекту відведення земельної ділянки, відсутність рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки, та вказав, що оспорюване рішення прийнято всупереч вимогам законодавства та порушує інтереси держави, які полягають у скасуванні прийнятих органом місцевого самоврядування незаконних рішень про розпорядження землею, яка є основним національним багатством та перебуває під охороною держави.

Відповідач та третя особа заперечили проти позову, вказавши, що зі змісту позовної заяви не вбачається, чим порушено інтереси держави, при прийнятті рішення змінено цільове призначення земельної ділянки відповідно до вимог законодавства, проект відведення земельної ділянки погоджено у встановленому порядку, на зазначеній земельній ділянці вже було здійснене будівництво бази відпочинку; позов подано поза межами строку, встановленого для захисту порушеного права.

Справа розглядалась господарськими судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.03.2015 (суддя Грєхова О.А.) у позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2015 (судді: Корсакова Г.В. - головуючий, Станік С.Р., Власов Ю.Л.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з мотивів його законності та обґрунтованості.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, заступник прокурора міста Києва подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову та рішення у даній справі, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме: статей 20, 84, 118, 123, 124, 149, 186 Земельного кодексу України, статті 43 Господарського процесуального кодексу України; прокурор вказує, що суди безпідставно не взяли до уваги відсутність доказів проведення землевпорядної експертизи проекту відведення земельної ділянки, погодження попереднім землекористувачем проекту відведення земельної ділянки в порядку, визначеному частиною 6 статті 123 Земельного кодексу України та недотримання порядку вилучення спірної земельної ділянки від попереднього землекористувача; взято до уваги як належні та допустимі докази письмові документи, що не відповідають вимогам статті 34 Господарського процесуального кодексу України; безпідставно віднесено до земель комунальної власності та змінено цільове призначення земельної ділянки, яка використовувалась для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України та вилучення якої віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України.

Представники третіх осіб - Колективу забудовників "Південний" Харківського району міста Києва та Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" заперечили проти доводів касаційної скарги, як необґрунтованих, додатково наголосивши також усно про виконання спірного рішення шляхом укладення відповідного договору щодо спірної земельної ділянки.

Відповідач, а також треті особи Державне управління справами та Державне підприємство "Санаторій "Конча-Заспа" не виклали свою позицію щодо касаційної скарги, не скористалися правом на участь представників у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення прокурора та представників третіх осіб, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 31.08.1965 № 1497 за Клінічним санаторієм "Конча-Заспа" було закріплено біля 65 га по Столичному шосе для будівництва санаторію.

За змістом Указу Президента України від 23.02.2000 № 278/2000 у відання Державного управління справами Президента України передано Базу відпочинку "Конча-Заспа", якій належали літні будиночки бази відпочинку вихідного дня, розташовані на спірній частині земельної ділянки. Згідно з витягом з переліку об'єктів державної власності, об'єкти, що передаються Державному управлінню справами (додаток № 1 до Указу Президента України № 278/2000 від 23.02.2000) Кабінетом Міністрів України: санаторно-курортні заклади: Будинок відпочинку "Конча-Заспа" (утримання та обслуговування державних дач Адміністрації Президента, Кабінету Міністрів України та Верховної Ради України) (Столичне шосе, 24 км.); База відпочинку "Конча-Заспа" (надання послуг з оздоровлення працівників органів державної влади в літній період (Столичне шосе, 24 км).

Пунктом 1 Розпорядження Керівника Державного управління справами "Про передачу дозволу на будівництво колективу забудовників "Південний" від 17.12.2001 № 588 з метою забезпечення виконання умов Положення про порядок утворення колективів забудовників для малоповерхового будівництва малоповерхової забудови на ділянці "Конча-Заспа" за адресою: Столичне шосе, 21 км. передано право на будівництво малоповерхової забудови та інженерних мереж на ділянці "Конча-Заспа" за адресою: Столичне шосе, 21км, Колективу забудовників "Південний" Харківського району м. Києва.

Згідно з договором купівлі - продажу будівель від 01.03.2002 Колектив забудовників "Південний" купив у Управління житлово-комунального господарства Державного управління справами 39 літніх дерев'яних будиночків, які були розташовані на земельній ділянці бази відпочинку вихідного дня "Конча-Заспа".

При цьому прокурором та іншими учасниками спору не надано судам доказів державної реєстрації за Державним підприємство "Санаторій "Конча-Заспа" та Управлінням житлово-комунального господарства Державного управління справами будь-яких прав на спірну земельну ділянку на період прийняття Київською міською радою рішення №550/710 "Про передачу колективу забудовників "Південний" Харківського району м. Києва земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування малоповерхової забудови адміністративно-побутового та житлового призначення на 21-му км Столичного шосе (урочище Конча-Заспа) у Голосіївському районі м. Києва". Також відсутні докази державної реєстрації прав на спірну земельну ділянку на період винесення рішення за будь-якими іншими особами.

В зв'язку з відсутністю оформленого права на користування відповідною земельною ділянкою, Колектив забудовників "Південний" звернувся до Київської міської ради за її відведенням в установленому порядку.

За змістом пункту 1.4 Порядку набуття права на землю юридичними особами та громадянами у м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 14.03.2002 № 313/1747 (надалі - Порядок), який був чинним на момент прийняття спірного рішення, відповідно до пункту 12 розділу X "Перехідних положень" Земельного кодексу України повноваження щодо розпорядження землями в межах м. Києва, крім земель, переданих у приватну власність, до розмежування земель державної та комунальної власності здійснює Київська міська рада.

Розділом 4 Порядку було врегульовано процедуру передачі в оренду та надання в постійне користування земельних ділянок при переході права на будівлі і споруди із зміною цільового призначення землі або за рахунок земель запасу для експлуатації та обслуговування існуючих будівель і споруд. Відповідно до пункту 4.1 вказаного Порядку особи, які набули право власності на будівлі та споруди і бажають одержати на праві постійного користування або оренди відповідну земельну ділянку з земель запасу або із зміною її цільового призначення, звертаються із клопотанням про це до Київської міської ради. У клопотанні, зокрема, зазначається цільове призначення (категорія земель відповідно до статті 19 Земельного кодексу України) земельної ділянки. Пунктом 4.2 Порядку визначено, що клопотання, подане до Київської міської ради, розглядається в місячний термін, після чого надається згода на складання проекту відведення земельної ділянки за підписом міського голови або заступника міського голови - секретаря ради, яка направляється до управління земельних ресурсів. Згідно з пунктом 4.4 Порядку управління земельних ресурсів узагальнює подані матеріали і готує запити до Головкиївархітектури, відповідного органу охорони культурної спадщини, Державного управління екології та природних ресурсів в м. Києві, міської санітарно-епідеміологічної станції із зазначенням умов та обмежень використання земельних ділянок, які мають міститись у їх висновках. Відповідно до пункту 4.5 Порядку в місячний термін з дня одержання запитів Головкиївархітектура, відповідний орган охорони культурної спадщини, Державне управління екології та природних ресурсів в м. Києві, міська санітарно-епідеміологічна станція подають до управління земельних ресурсів висновки щодо відведення земельної ділянки відповідно до своєї компетенції із зазначенням умов та обмежень використання землі відповідно до статті 111 Земельного кодексу України та інших нормативно-правових актів, при цьому розгляд запитів здійснюється всіма переліченими органами одночасно. Пунктом 4.7 Порядку встановлено, що після розгляду та погодження проекту відведення земельної ділянки та одержання позитивного висновку державної землевпорядної експертизи управління земельних ресурсів готує проект рішення Київської міської ради про затвердження проекту відведення земельної ділянки та передачу її в оренду або про надання у постійне користування. Згідно з пунктом 4.8 Порядку підготовлений проект рішення разом з проектом відведення подається на розгляд постійної комісії Київської міської ради з питань містобудування та землекористування, яка розглядає його і передає на розгляд пленарного засідання Київради для прийняття рішення щодо затвердження проекту відведення земельної ділянки та надання її у постійне користування, передачі в оренду або про відмову у цьому.

Суди встановили, що рішенням Київської міської ради № 381/1815 від 28.03.2002 "Про погодження місць розташування об'єктів" Колективу забудовників "Південний" погоджено, за умови виконання пункту 9.1. цього рішення, місце розташування малоповерхової забудови адміністративно-побутового та житлового призначення на 21-му км Столичного шосе (в урочищі Конча-Заспа) у Голосіївському районі м. Києва на земельній ділянці орієнтовно площею 11,98 га в тому числі: площею 11,21 га - на частині земельної ділянки, відведеної відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 31.08.65 № 1497 "Про закріплення земельної ділянки за клінічним санаторієм "Конча-Заспа" по Столичному шосе та дозвіл на побудову додаткових споруд" (розпорядження керівника Державного управління справами від 17.12.2001 № 588); площею 0, 77 - на землях міської забудови, за умови переведення цих земель до категорії земель житлової та громадської забудови.

Про погодження проекту відведення земельної ділянки надано: висновок Головного управління містобудування та архітектури від 28.02.2003 № 18-593; висновок Державного управління екології та природних ресурсів м. Києва від 01.03.2002 № 08-8-13/1235; висновок Головного державного санітарного лікаря м. Києва від 14.03.2003 № 1600; Висновок Управління охорони пам'яток історії, культури та історичного середовища від 18.03.2003 № 1373. Зазначені висновки носять позитивний характер та містять певні умови та обмеження, які мають враховуватись для землекористування.

Головним управлінням земельних ресурсів листом від 11.04.2003 № 03-18/476-13 надано висновок про погодження проекту відведення земельної ділянки, відповідно до якого вважає за можливе віднести частину земель рекреаційного призначення площею 11,21 га та частину земель міської забудови площею 0,77 га до земель запасу житлової та громадської забудови та передати колективу забудовників "Південний" Харківського району м. Києва в довгострокову оренду на 25 років земельну ділянку площею 11,98 га за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови для будівництва, експлуатації та обслуговування малоповерхової забудови адміністративно-побутового та житлового призначення на 21-му км Столичного шосе (урочище Конча-Заспа) у Голосіївському районі.

Листом № 1-5 від 06.02.2003 Колектив забудовників "Південний" звернувся до Київського міського голови про внесення відповідних коригувань до Генерального плану м. Києва та надання земельної ділянки в постійне користування, зазначивши, що згідно з рішенням сесії Київради від 28.03.2002 № 381/1815 "Про погодження місць розташування об'єктів", пунктом 9 колективу забудовників "Південний" Харківського району м. Києва погоджено місце розташування малоповерхової забудови адміністративно-побутового та житлового призначення на 21-му км Столичного шосе в Голосіївському районі м. Києва", укладено договір резервування земельної ділянки та отримано АПЗ на розробку проектно-кошторисної документації.

26.06.2003 Київською міською радою прийняте рішення № 550/710 "Про передачу колективу забудовників "Південний" Харківського району м. Києва земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування малоповерхової забудови адміністративно-побутового та житлового призначення на 21-му км Столичного шосе (урочище Конча-Заспа) у Голосіївському районі м. Києва", пунктом 1 якого відповідач затвердив проект відведення земельної ділянки КЗ "Південний" для будівництва, експлуатації та обслуговування малоповерхової забудови адміністративно-побутового та житлового призначення на 21-му км Столичного шосе (урочище Конча-Заспа) у Голосіївському районі м. Києва"; пунктами 2 та 3 вказаного рішення віднесено частину земель рекреаційного призначення площею 11,21 га та частину земель міської забудови площею 0,77 га до земель запасу житлової та громадської забудови; передано КЗ "Південний", за умови виконання цього рішення, в довгострокову оренду на 25 років земельну ділянку площею 11,98 га за рахунок земель громадської та житлової забудови для будівництва, експлуатації та обслуговування малоповерхової забудови адміністративно-побутового та житлового призначення на 21-му км Столичного шосе (урочище Конча-Заспа) у Голосіївському районі м. Києва.

Щодо належності спірної ділянки до території Національного природного парку, суди встановили, що 17.02.1994 Київською міською радою прийнято рішення № 14, яким погоджено проект Указу Президента України про створення Національного природного парку "Голосіївський" та затверджено перелік цінних природних територій та об'єктів, що резервуються для заповідника. Згідно з додатком до проекту вищевказаного Указу Президента України до територій, які резервувалися для створення НПП "Голосіївський" входили 2121,1 га територій курорту "Конча-Заспа", які перебували у віданні МОЗ України, натомість, Державне підприємство "Клінчний санаторій "Конча-Заспа", та Державне підприємство "База відпочинку "Конча-Заспа" підпорядковувалися Управлінню справами KM України, а згодом Державному управлінню справами Президента України, відтак, відповідна спірна земельна ділянка не входила до складу територій, які резервувалися для створення НПП "Голосіївський".

Також на момент прийняття рішення Київради в 2003 році спірні землі не могли бути частиною Національного природного парку "Голосіївський", створеного на підставі Указу Президента України від 27.08.2007 № 794.

Суди також встановили, а учасники процесу не заперечують, що 25.02.2004 Київською міською радою та Колективом забудовників "Південний" на підставі вказаного рішення укладено договір оренди земельної ділянки.

Згідно з частиною 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

На момент прийняття рішення № 1497 від 31.08.1965 земельні відносини в Україні регулювалися Земельним кодексом УСРР 1922 р. та Положенням про земельні розпорядки в межах міст та містечок, затвердженим Постановою ВУЦВК РНК УСРР від 23.10.1925. Відповідно до п. 4 розділу І Положення 1925 р. підставою для передачі земельної ділянки в користування була постанова відповідного виконавчого комітету. При цьому відповідно до розділу II Положення 1925 р. така земельна ділянка підлягала державній реєстрації, для проведення якої було необхідно виготовити її план та експлікацію.

Відповідно до статті 20 Земельного кодексу УРСР від 08.07.1970 відповідно до Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік право землекористування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів засвідчується державними актами на право користування землею. Форми актів встановлюються Радою Міністрів СРСР. Право короткострокового тимчасового користування землею засвідчується рішенням органу, який надав земельну ділянку в користування. Право довгострокового тимчасового користування землею засвідчується актами, форма яких встановлюється Радою Міністрів Української РСР. Зазначені документи видаються після відводу земельних ділянок в натурі. Право землекористування громадян, які проживають в сільській місцевості, засвідчуються записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських Рад, а в містах і селищах міського типу - в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних Рад народних депутатів.

Згідно зі статтями 22, 23 Земельного кодексу України від 18.12.1990 право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України 2001 року право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно з статтею 116 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення) громадяни та юридичні особи набувають права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом. Статтею 123 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення) встановлено, що надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок. Умови і строки розроблення проектів відведення земельних ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт. Юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної власності, звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської ради. До клопотання про відведення земельної ділянки додаються документи, що обґрунтовують її розмір, призначення та місце розташування. Відповідна районна державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки. При наданні земельної ділянки у користування обласними державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або Кабінетом Міністрів України сільські, селищні, міські, районні, обласні ради, районні державні адміністрації за місцем розташування земельної ділянки подають свій висновок відповідно обласній державній адміністрації, Раді міністрів Автономної Республіки Крим. При наданні земельної ділянки у користування Кабінетом Міністрів України Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська, Севастопольська міські державні адміністрації подають свої висновки та проект відведення земельної ділянки центральному органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, який розглядає ці матеріали і у місячний строк подає їх до Кабінету Міністрів України. Відмову органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади у наданні земельної ділянки в користування або залишення клопотання без розгляду може бути оскаржено в судовому порядку.

Згідно з частинами першою та третьою статті 124 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу.

Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісового фонду; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Згідно з статті 20 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 84 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій відповідно до закону.

Згідно з пунктом "г" частини 3 статті 84 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення), до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення) передбачено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до частин 1, 2 статті 21 Закону України "Про основи містобудування" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних відносин) визначення територій і вибір земель для містобудівних потреб здійснюється на підставі затвердженої містобудівної документації та планів земельно-господарського устрою за погодженням спеціально уповноважених органів з питань містобудування та архітектури.

Також відповідно до статті 11 Закону України "Про курорти" рішення про оголошення природних територій курортними територіями державного значення приймає Верховна Рада України за поданням Кабінету Міністрів України. Рішення про оголошення природних територій курортними територіями місцевого значення приймають Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради за поданням відповідно Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності відомостей про прийняття Верховною радою України чи Київською міською радою рішень про створення курорту Конча-Заспа та включення до нього територій, на яких розташована спірна земельна ділянка; доводи прокурора про те, що при розробленні проекту відведення не погоджено висновку відповідним територіальним органом виконавчої влади з питань лісового господарства відхилено з тих мотивів, що вимога щодо погодження проекту землеустрою територіальним органом виконавчої влади з питань лісового господарства запроваджена лише Законом України № 5395-УІ від 02.10.2012 і поширювала дію виключно на випадки відведення земельних ділянок лісогосподарського призначення.

Встановивши, що 01.03.2002 Державне управління справами продало КЗ "Південний" 39 дерев'яних будиночків бази відпочинку "Конча Заспа", розташовані на спірній земельній ділянці, суди вказали, що з 01.03.2002 спірна земельна ділянка вже не використовувалась для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, а на час прийняття Київською міською радою спірного рішення розмежування земель між державною та комунальною власністю проведено не було, відтак, земельна ділянка, відносно якої виник спір, знаходиться в межах м. Києва, а спірне рішення Київська міська рада прийняла в межах своїх повноважень; цільове призначення спірної земельної ділянки змінено відповідно до умов наданих погоджень з органами, зазначеними в статті 123 Земельного кодексу України.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції вірно відхилив посилання прокурора на приписи Положення про здійснення державної землевпорядної експертизи, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 11.03.1997 № 39, яким було передбачено обов'язкове проведення землевпорядної експертизи усіх проектів відведення земельних ділянок, та на відсутність в проекті відведення спірної земельної ділянки висновку державної землевпорядної експертизи, оскільки зі змісту позовної заяви та подальших пояснень вбачається, що прокурор не посилався на вказані обставини, як на підставу позовних вимог у даній справі та вони не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси, тобто, підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, а обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняття відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Судова колегія зазначає, що судами попередніх інстанцій встановлено, а прокурором у касаційній скарзі не спростовано, що спірне рішення органу місцевого самоврядування виконано шляхом укладення на його реалізацію договору оренди земельної ділянки. З моменту укладення договору земельної ділянки та набрання ним чинності, саме з цього договору виникають обставини, якими порушуються права та охоронювані законом інтереси особи, яка подала позов, чи в інтересах якої подано позов. За наявності дійсного договору оренди земельної ділянки позов, предметом якого є саме лише рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом його виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 26.06.2003 №550/710 "Про передачу колективу забудовників "Південний" Харківського району м. Києва земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування малоповерхової забудови адміністративно-побутового та житлового призначення на 21-му км Столичного шосе (урочище Конча-Заспа) у Голосіївському районі м. Києва", оскільки обраний прокурором спосіб захисту не відновлює порушеного права; відповідне рішення прийнято відповідно до вимог земельного законодавства та не порушує прав жодних осіб.

Також судова колегія відзначає, що, посилаючись на порушення права Кабінету Міністрів України розпоряджатися спірною земельною ділянкою, прокурор не обґрунтував причини самостійного звернення до суду з даним позовом.

Також судова колегія погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій щодо клопотання відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності для захисту порушеного права, передбачених статтею 267 Цивільного кодексу України, позаяк положення закону про правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права і факт його порушення або оспорювання. У випадках відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.

За змістом статей 4-7, 43, 84, 105 Господарського процесуального кодексу України господарські суди приймають рішення за результатами обговорення всіх обставин справи, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, викладаючи у рішенні та постанові як обставини справи, встановлені судом, так і докази, які взяли до уваги господарські суди, приймаючи рішення, мотиви, з яких було відхилено доводи та докази сторони, подані клопотання чи заяви.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди, в порядку статей 43, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, всебічно, повно та об'єктивно розглянули у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; надали правову оцінку доказам, наявним у матеріалах справи; належним чином проаналізували дійсний зміст правовідносин сторін, дійшовши законного та обґрунтованого висновку про недоведеність наведених у позові обставин справи та порушених прав позивача.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, фактично зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи; підстав для скасування судових рішень з мотивів, наведених у касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтями 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києва залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2015 у справі № 910/9291/14 Господарського суду міста Києва та рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2015 залишити без змін.

Головуючий Л. Рогач

Судді: І. Алєєва

Г. Мачульський